ПАРЛАМEНТ КАНАДИ — ПАЛАТА ОБЩИН — ПАРЛАМEНТСЬКІ КОМІТEТИ

(Витяг з Огляду парламентських процедур, п’яте видання).

14. Парламентські комітети

Палата общин Парламенту Канади делегує власним комітетам обов’язок виконувати основну частку роботи з детального вивчення запропонованих законопроектів та аналізу та нагляду за урядовою політикою та програмами, що виконуються урядом. Палата общин делегує ці обов’язки на основі визначення конкретних правил та завдань стосовно роботи комітетів через затвердження відповідних Діючих наказів (Standing Orders) або, час від часу, Спеціальних наказів Палати общин (Special Orders of the House).

14. (a) Види комітетів

Існує декілька видів парламентських комітетів.

Загальні комітети Палати общин. Як можна бачити з назви цих комітетів, вони складаються з усіх членів Палати общин. Ці комітети затверджуються згідно з Діючими наказами та працюють над законопроектами, що стосуються бюджетних асигнувань. Інколи Палата общин надсилає до Загального комітету і інші законопроекти для прискорення їх проходження.

Постійні комітети (Standing commitees). Ці комітети призначаються на весь термін дії Парламенту для вирішення питань, які є постійно важливими для Палати общин. На цей час в Парламенті діє 19 постійних комітетів, призначених згідно з Постійним порядком, прийнятим в січні 1994 року (див. додаток з переліком постійних та постійних спільних комітетів Палати общин.) Значною мірою ці комітети працюють паралельно з урядовими відомствами, які здійснюють відповідні розробки підходів, управляють програмами та готують бюджетні розрахунки, які і вивчаються цими комітетами. Інколи Палата общин може вирішити надіслати до постійних комітетів спеціальні запити.

Законодавчі комітети. Законодавчі комітети створюються у разі необхідності для цілей детального вивчення відповідних законопроектів. Ці комітети можуть подавати до Палати общин тільки законопроект (із змінами та доповненнями, або без них).

Спеціальні комітети. Інколи відомі під назвою «спеціальні, або цільові робочі групи», спеціальні комітети призначаються Палатою общин у разі необхідності з метою вивчення окремих питань. Кожний спеціальний комітет створюється за спеціальним поданням, в якому зазначається його мета та повноваження.

Спільні (зведені) комітети. Ці комітети складаються з представників Палати общин та Сенату. Спільні комітети призначаються або згідно з Діючими наказами порядком кожної Палати (Постійний спільний комітет), або створюються на основі спеціальних резолюцій обох Палат (Спеціальний спільний комітет).

Підкомітети. Постійні комітети мають право делегувати свої обов’язки будь-яким підкомітетам, які вони бажають створити. Ці підкомітети можуть мати всі повноваження, які має постійний комітет, за винятком права звітувати безпосередньо до Палати общин. Спеціальні комітети за рішенням Палати общин можуть одержати право утворювати підкомітети, однак законодавчі комітети можуть утворювати підкомітети лише з питань власного порядку денного (ці підкомітети відомі під назвою керуючих комітетів («steering committees»)).

14.(b) Повноваження комітетів

Палата общин надає різні види повноважень комітетам в залежності від їх конкретних завдань.

Постійні комітети

Повноваження постійних комітетів визначаються Діючими наказами наступним чином. Постійні комітети мають право

    • вивчати питання, визначені Палатою общин;
    • періодично звітувати перед Палатою общин;
    • викликати осіб, збирати документи та записи;
    • проводити засідання під час засідань Палати або після їх завершення;
    • приймати участь в спільних засіданнях з іншими постійними комітетами;
    • друкувати необхідні матеріали, свідчення та докази;
    • делегувати підкомітетам будь-які з власних повноважень за винятком права звітувати безпосередньо до Палати общин.

 

Крім цього, за Діючими наказами також визначено, що постійні комітети мають право вивчати (та звітувати) будь-які питання, пов’язані з розпорядженнями, керуванням та роботою державних відомств, закріплених за цими комітетами; розглядати всі відповідні призначення та перевіряти відповідні закріплені за ними звіти. Крім цього, деякі постійні комітети мають спеціальні мандати, зазначені в Діючих наказах 83.1, 108(3) та 108(4).

Законодавчі комітети

Повноваження законодавчих комітетів визначаються Діючими наказами 113(5) та 120 наступним чином. Законодавчі комітети мають повноваження

    • вивчати та робити запити, пов’язані з законопроектом, призначеним комітету Палатою;
    • звітувати (подавати) призначений законопроект з чи без змін та доповнень;

 

та, за винятком випадків, коли Палата вирішує інакше:

    • долучати осіб, які за думкою комітету є достатньо компетентними для того, щоб виступати свідками чи експертами з технічних питань;
    • вимагати надання необхідних матеріалів та документів;
    • проводити засідання під час засідань Палати або після їх завершення;
    • друкувати необхідні матеріали, свідчення та докази;
    • користуватися послугами технічного персоналу та експертів.

 

Законодавчі комітети мають право створювати підкомітети лише одного виду, а саме — комітети з питань порядку денного та процедур.

Спеціальні комітети

Повноваження спеціального комітету визначаються відповідним спеціальним наказом і не включають повноваження, перелічені в Діючих наказах, якщо такі повноваження не наведені в спеціальному наказі. Як і постійні комітети, спеціальні комітети також можуть звертатися з проханням надати їм додаткові повноваження до Палати, якщо вони мають право звітувати або звертатися до Палати «час від часу».

Спільні повноваження

Всі комітети мають право на одержання необхідних послуг від відповідних експертів, технічного, професійного чи допоміжного офісного персоналу. Додаткові повноваження та права (наприклад, здійснювати відрядження або транслювати власні засідання через комунікаційні засоби, які не належать Палаті) також можуть бути надані шляхом видання Палатою відповідного спеціального наказу.

14.(c) Порядок та правила, що встановлюються наказами

Комітети вважаються частиною Палати, і тому їх робота здійснюється здебільшого за тими самими правилами, за якими діє Палата — а саме за правилами, що визначені в Діючих наказах. В Діючих наказах є декілька правил, які не повинні застосовуватися до комітетів (наприклад, правила стосовно обрання голови парламенту, підтримування подання, обмеження кількості виступів та тривалості промов). Необхідно підкреслити, що ці правила не слід розуміти так, що вони обмежують кількість виступів, які може зробити член комітету, або право комітету підтримувати (seconding) подання. Насправді ці правила за своєю природою є ліберальними та звільнюють комітети від необхідності жорсткого дотримання правил, та дозволяють кожному комітету формулювати власні правила та обмеження в рамках основних повноважень, делегованих комітету Палатою.

Існують значні відмінності між правилами Палати та правилами комітетів. Так, наприклад, рішення голови парламенту не може офіційно коментуватися, а рішення голів комітетів можуть бути оскаржені комітетом через позов та спростовані більшістю членів комітету. Більш того, комітети не мають права вирішувати питання привілеїв, імунітету чи конфіденційності інформації. Питання привілеїв, імунітету чи конфіденційності інформації — це питання, яке знаходиться в сфері компетенції Палати, a комітет може лише вирішувати, чи слід повідомляти про певні випадки порушень правил щодо конфіденційності інформації Палаті, чи ні. Коли йдеться про розгляд пропозицій щодо змін та доповнень, комітети мають дотримуватися таких саме правил та процедур, які встановлені для Палати. Однак в комітетах розгляд пропозицій може починатися без попереднього повідомлення та без участі особи, що підтримує цю пропозицію; для прийняття пропозиції до розгляду та прийняття відповідного рішення необхідно набрати необхідний кворум, та лише офіційний член комітету має право подати пропозицію.

14.(d) Склад комітетів

Постійні комітети

Попередній перелік членів кожного постійного комітету готується Постійним комітетом з питань парламентських процедур, згідно з Діючими наказами, у певній відповідності з партійним розподілом місць в Палаті общин. За Діючими наказами кількість членів постійного комітету може бути не менше 7 та не більше 15.

Згідно з Діючими наказами, можна призначати так званих «асоційованих членів» комітетів, які можуть призначатися з головного комітету до підкомітетів та які можуть приймати участь в одному чи декількох засіданнях комітету на заміну основного члена комітету (як його представники).

Кожний постійний член комітету може призначити будь-яку особу з попередньо затвердженого переліку власних представників для участі у конкретному засіданні комітету замість себе (в такому переліку не може бути більш ніж 14 осіб, і цей перелік повинен бути заздалегідь поданий клерку (секретарю) комітету. Для цього постійний член комітету подає ім’я призначеної на заміну особи (заявку на відповідну заміну) керівнику чи секретарю парламентської фракції чи партії, який передає це ім’я секретарю комітету (особи, яких призначають як представників постійного члена комітету (йому на заміну) повинні бути членами тієї ж самої партії). Така заміна стає дійсною наступного дня після подання заявки керівнику партії чи фракції (або керівнику чи секретареві («Whip») офіційної опозиції — у разі позапартійного члена комітету). Якщо заявка про призначення особи на заміну для участі в засіданні комітету не подавалася, керівник чи секретар будь-якої з офіційно визнаних партій може безпосередньо та негайно призначити заміну з списку асоційованих членів відповідного комітету від його партії. Така практика відповідає духу парламентської реформи, яка закликає до забезпечення стабільності складу постійних комітетів. Постійні зміни в складі комітету, запропоновані Постійним комітетом з питань парламентських процедур, вводяться в дію лише після ухвалення в звіті Палати. Те ж саме стосується законодавчих комітетів.

Серед інших прав, член комітету має право приймати участь в обговореннях, опитуваннях свідків, подавати пропозиції, голосувати та враховуватися у складі кворуму. Призначений на заміну член комітету може враховуватися для цілей визначення наявності кворуму лише у разі відсутності основного члена комітету та після офіційного ухвалення цієї заміни. Будь-який член Палати, який не є членом комітету, може (якщо Палата не прийме протилежне рішення) приймати участь в публічних засіданнях комітету, але не може голосувати, подавати пропозиції чи бути врахованим для цілей визначення кворуму.

Законодавчі комітети

На початку кожної парламентської сесії, голова парламенту призначає (на пропорційній основі, з числа представників правлячої партії та опозиційних партій) дванадцять депутатів на посади голів законодавчих комітетів, які, разом з заступником Голови парламенту та Головою Загального парламентського комітету та його заступником та помічником його заступника, входять до складу Ради голів законодавчих комітетів.

Протягом п’яти робочих днів після початку обговорення пропозиції призначити законодавчий комітет або подати на його розгляд законопроект, Постійний комітет з питань парламентських процедур збирається на засідання та готує перелік членів відповідного законодавчого комітету. Комітет створюється лише після прийняття Палатою пропозицій щодо призначень членів комітету. Звіт комітету з питань парламентських процедур вважається прийнятим в момент його подання, та після прийняття звіту Голова парламенту призначає голову відповідного комітету з числа членів Ради голів.

В Діючих наказах зазначено, що законодавчі комітети не можуть мати більше 15 членів. Законодавчі комітети дотримуються тих само правил щодо участі в засіданнях Членів Палати, які не є членами законодавчого комітету, однак правила щодо призначення представників (на заміну) для участі в засіданнях дещо відрізняються. Заміна в складі законодавчого комітету стає дійсною відразу з моменту одержання секретарем комітету заяви про заміну, підписаною керівником чи секретарем відповідної партії.

Спеціальні комітети

Члени спеціального комітету можуть бути призначені у тій самій пропозиції, за якою створюється цей комітет, або ж пізніше, за рішенням Постійного комітету з питань парламентських процедур. За Діючими наказами, кількість членів цих комітетів не повинна перевищувати п’ятнадцяти. В пропозиції щодо утворення комітету може бути визначено і ім’я його голови.

14.(e) Організаційні засідання

Постійні комітети

Організаційне засідання постійного комітету (яке повинне відбутися протягом 10 робочих днів після прийняття Палатою звіту Постійного комітету з питань парламентських процедур) проводиться за вказівкою секретаря Палати з метою обрання голови та двох заступників, два з яких повинні обиратися з представників правлячої партії, а один — з представників опозиції, та з метою вирішення поточних питань. Голова комітету обирається комітетом для того, щоб діяти у якості його головуючого під час засідань, та працювати у якості речника комітету, через якого мають з’ясовуватися всі питання.

Після обрання голови та його заступників, комітет звичайно приймає низку рішень стосовно процедурних та адміністративних питань. Комітет (шляхом подання пропозицій) призначає свій керуючий комітет (який офіційно зветься підкомітетом з питань порядку денного) з числа представників партії, які прийматимуть участь в обговореннях разом з головою комітету з метою надання рекомендацій щодо підготовки зразкових розпоряджень та порад з таких питань, як добір свідків та складання графіку засідань. Крім цього комітет може уповноважити голову комітету (через подання відповідних пропозицій) проводити засідання навіть без належного кворуму для цілей одержання та друкування свідоцтв, зазвичай визначив певну мінімальну кількість членів комітету, які повинні бути присутніми під час таких засідань, та інколи зазначив інші вимоги, такі як, наприклад, обов’язкова участь представників як правлячої, так і опозиційної партії. Наявність кворуму є обов’язковою умовою розгляду комітетом пропозицій чи проведення голосування.

Законодавчі комітети

Організаційні засідання законодавчих комітетів дещо відрізняються від організаційних засідань постійних комітетів. Оскільки голова законодавчого комітету призначається Головою парламенту з числа членів Ради голів законодавчих комітетів, нема потреби в процедурі обрання голови комітету. Голова комітету відкриває засідання оголошенням про своє призначення на посаду голови комітету, після чого він запрошує членів комітетів висловлювати пропозиції з вирішення робочих питань (наприклад, пропозицію створити керуючий комітет, і таке інше).

Спеціальні комітети

Організаційне засідання спеціального комітету скликається якомога скоріше. Якщо в пропозиціях Палати щодо утворення спеціального комітету не визначено голову комітету, то комітет повинен розпочати свою діяльність з обрання голови та двох заступників, після чого комітет перейде до розгляду звичайних робочих питань та пропозицій, які є спільними для всіх комітетів.

14.(f) Засідання

Підкомітет з питань порядку денного (звичайно відомий під назвою керівний комітет) збирається на засідання за пропозицією Голови комітету для визначення того, які майбутні робочі питання слід рекомендувати розглянути комітету. Після того, як комітет визначиться з розкладом засідань, секретар розсилає повідомлення про заплановані засідання всім членам комітету та іншим пов’язаним особам.

Діючі накази надають постійним комітетам право проводити засідання як під час сесії Парламенту, так і під час перерви. Однак тут діють деякі обмеження. Під час сесій парламенту пріоритетними вважаються засідання комітетів, які розглядають законопроекти чи бюджетні розрахунки. В період між сесіями Парламенту, пріоритетними вважаються засідання постійних, спеціальних та спільних комітетів, які мають проводитися у відповідності з встановленим розкладом, утвердженим головним секретарем правлячої партії та за умов узгодження з представниками інших партій.

З технічної точки зору комітет може розпочати власну роботу лише за умови наявності необхідного кворуму. Однак комітет може надати право голові проводити засідання та друкувати свідоцтва навіть у випадку відсутності кворуму. Кворум визначається Діючим наказом No.118(1) як більшість членів постійного, спеціального чи законодавчого комітету, враховуючи його голову. У разі спільного комітету, кількість членів, яка складатиме кворум, має визначатися Палатою за узгодженням з сенатом, однак до особливого розпорядження з цього приводу кворум спільного комітету буде розумітися як більшість членів з кожної Палати.

Закриті засідання

Засідання комітетів звичайно є відкритими для громадськості та ЗМІ. Якщо комітет бажає обговорювати питання приватно, він може прийняти рішення про проведення закритого засідання. Такі засідання звичайно скликаються у разі розгляду комітетом різних адміністративних питань, таких як проект бюджету, добір персоналу або підготовка звіту. За словами Бьючена (Beauchesne), «метою закритих засідань полягає в створенні умов, коли члени комітету відчуваються вільними під час проведення переговорів, дискусій, обговорень, та інколи під час досягнення компромісу, без зайвої уваги з боку громадськості, яка може ускладнити досягнення узгодження…». Зазвичай члени парламенту, які не є членами відповідного комітету, мають право бути присутніми під час закритих засідань, якщо комітет не заборонятиме цього.

Засідання поза межами території Парламенту

Для проведення комітетом засідання поза межами території Парламенту, комітет повинен отримати на це дозвіл Палати, а також повинен мати необхідні кошти для фінансування витрат, пов’язаних з цим заходом. Дозвіл від Палати може бути одержаний у декілька способів — він може бути відображений в зразковому наказі, який видається у зв’язку із створенням комітету, або міститься у спеціальному наказі, який має бути узгоджений з керівництвом парламенту та схвалений Палатою, або може міститися в звіті комітету, який подається Палаті та ухвалюється нею.

Комітети, які проводять офіційні засідання в Канаді, зазвичай роблять записи цих засідань доступними широкому загалу. Поза межами Канади парламентські комітети звичайно не проводять офіційних засідань та не друкують пов’язані з цими засіданнями матеріали.

Транслювання засідань парламентських комітетів

Час від часу Палата схвалювала пропозиції щодо надання дозволу парламентським комітетам транслювати свої засідання. Зміни, які були прийняті в квітні 1991 року вперше призвели до врегулювання питання про трансляцію засідань в Діючому наказі. Комітети, які бажають транслювати свої засідання на телебаченні за рахунок технічних засобів, які не належать Палаті общин, повинні одержати на це дозвіл Палати. Ті комітети, які одержать такий дозвіл, можуть дозволяти присутність телекомунікаційних електронних засобів під час власних засідань, з урахуванням рекомендацій, прийнятих Палатою в квітні 1993 року.

14.(g) Свідки

Для одержання інформації стосовно питань, які розглядаються комітетом, комітет може запросити зацікавлені сторони надати свідчення та/або надати письмову інформацію. В цьому відношенні існує різниця між різними типами комітетів. Так, законодавчий комітет, який вивчає певний законопроект, є дещо більш обмеженим в цьому відношенні, ніж постійний чи спеціальний комітет, який здійснює розслідування певного питання за запитом, тому що Діючі накази передбачають лише право законодавчого комітету запросити для надання свідчень осіб, яких такий комітет вважає достатньо компетентними для обговорення технічних питань.

Оскільки обмеження в часі інколи унеможливлюють заслуховування в комітетах всіх осіб та груп, які б бажали виступити, керівний комітет звичайно заздалегідь аналізує списки потенційних свідків та надає відповідні рекомендації всьому комітету. Комітет потім вирішує, кого саме запрошувати. Особи та групи осіб, які не отримали запрошення на заслуховування, зазвичай одержують пропозицію надати стислі письмові свідчення.

Особи, які надають свідчення, користуються захистом з боку Палати у зв’язку з свідченнями, які вони надали комітету. Комітет може вимагати надання свідчень під клятвою (відповідна процедура здійснюється за участю голови або секретаря комітету). В залежності від рішення комітету, свідки можуть користатися допомогою юрисконсульта. Кожний свідок має право звертатися до комітету на одній з офіційних мов за власним вибором.

Державні службовці, які дають свідчення парламентським комітетам, роблять це у якості представників відповідних Міністрів (інструкції яких вони повинні виконувати). Державні службовці мають право не відповідати на певні питання, пов’язані, наприклад, з конфіденційною інформацією одержаною Міністром, особистими справами громадян, компаній чи організацій, які одержували конфіденційну інформацію, або з питаннями, навколо яких ведуться переговори між урядами різних країн, а також з окремими справами, які находяться в суді.

У випадках, коли комітет потребує свідчень від особи, яка відмовилася у відповідь на запрошення з’явитися для надання свідчень, комітет має повноваження, згідно з Діючими наказами, надіслати офіційну повістку. У разі відмови свідка з’явитися після одержання офіційної повістки, або відмови відповідати на запитання, єдине, що може зробити комітет, це повідомити про це Палату.

14.(h) Документація

Діючі накази також надають право комітетам вимагати надання документів. Коли комітет починає розслідування чи вивчення окремого питання, він може запросити зацікавлених сторін надати письмові свідчення або запросити надання конкретних документів.

Якщо особа або організація відмовляється надати комітету документ на запит комітету, комітет може подати пропозицію видати наказ про надання цього документу. Однак комітет може лише наполягати на наданні цих документів, тоді як Палата, згідно з власними правилами та процедурами, може вимагати їх надання. Якщо наказ надати відповідні документи не виконано, комітет може повідомити про це в Палату.

14.(i) Розслідування, що здійснюються парламентськими комітетами

Внаслідок проведення процедурних реформ в середині 80-х років минулого сторіччя, зараз існує багато різних видів розслідувань, які можуть проводитися постійними комітетами. Далі наведені стислі роз’яснення та характеристики кожного виду розслідування (чи вивчення) справ чи питань.

Постійні повноваження, надані згідно з Діючим наказом 108(2)

Робота постійних комітетів принципово змінилася після того, як комітетам було надано право проводити власні розслідування. Діючий наказ 108(2) надає постійним комітетам широкі повноваження стосовно «вивчення та звітування щодо всіх питань, які стосуються повноважень, управління та здійснення діяльності всіх державних відомств, закріплених за цими комітетами…» Такі повноваження надають постійним комітетам право вивчати відповідні статути, програми, цілі підходів, фінансові плани та діяльність керівництва відповідних відомств.

Конкретні повноваження були надані деяким постійним комітетам, таким як комітету з питань парламентських процедур, комітету з Канадської спадщини, комітету з питань прав та статусу інвалідів, комітету з питань державних фінансів та рахунків, а також постійним зведеним комітетам з питань, пов’язаних з бібліотекою Парламенту, офіційними мовами та контролю за законодавством.

Діючі накази передбачають особливі повноваження двом з цих комітетів: постійному зведеному комітету з питань контролю за законодавством та постійному комітету з питань парламентських процедур у частині, яка стосується приватних справ членів парламенту та комітетів.

Спеціальні накази — доручення

Палата завжди мала право дати розпорядження комітету провести розслідування з певного питання. В такому наказі може бути зазначено, як довго комітет повинен проводити таке розслідування, може бути передбачено право на відрядження, та навіть міститися розпорядження створити підкомітет для вивчення певних аспектів питання. Коли постійний комітет одержує від палати спеціальне доручення, він починає діяти майже так само, як і спеціальний комітет, і звіт, який він має підготувати для Палати, повинен бути обмежений заданими в завданні умовами.

Річні звіти, які вважаються поданими

Діючий наказ 32(5) зараз містить наступне положення: «Звіти, доповіді або інші документи, подані до Палати згідно з Законом Парламенту (Act of Parliament) будуть вважатися поданими на постійній основі до відповідного постійного комітету.»

Це правило стосується більшості звітів, які готуються та подаються державними відомствами та департаментами. Це правило не застосовується до внутрішніх відомчих розслідувань та звітів державних комісій чи комісій з розслідування.

Накази про посадові призначення

Зміни та доповнення до Діючих наказів, які були прийняті в лютому 1986 року, уповноважують постійні комітети переглядати призначення та висування кандидатур на всі посади, крім посад в судах. Тут йдеться лише про спостереження і в ніякому разі не про право скасовувати такі призначення або кандидатури.

Якщо особа була призначена наказом про посадове призначення на якусь не — судову посаду (non-judicial post), міністр (Minister of the Crown) повинен подати завірений примірник цього наказу протягом п’яти робочих днів після його публікації у виданні Canada Gazette. Якщо певна особа була запропонована як кандидат на певну не-судову посаду, то міністр має право (але не зобов’язаний) подати завірений документ, в якому зазначена така кандидатура.

У будь-якому разі, ім’я призначеної особи чи кандидатури на посаду передається до постійного комітету, після чого комітет розглядає цю кандидатуру не довше ніж 30 робочих днів. Загальні умови завдання дозволяють комітету кваліфікацію та компетентність відповідної особи, необхідні для належного виконання відповідних функцій. Комітет може також викликати запропонованого кандидата до себе та має в своєму розпорядженні десять робочих днів для завершення перевірки призначеної особи чи запропонованого кандидата на посаду. І нарешті, після одержання письмового запиту від секретаря комітету, управління відповідного міністра, який рекомендував дану особу на посаду, надасть комітету життєпис (curriculum vitae) призначеної особи чи кандидата.

Якщо комітет прийме рішення надати до Палати відповідний звіт, за Діючими наказами а ні Палата, ні Голова Ради (Governor in Council) не будуть зобов’язані вживати ніяких заходів (незалежно від того, чи є схвальним або негативним звіт комітету).

14.(j) Звітування перед Палатою

Комітети доповідають про свої бажання та погляди шляхом подання до Палати звітів, які відображують думку більшості членів комітету. Не можна подати до Палати окремо звіт від меншості членів комітету, хоч дозволяється подавати разом із звітом короткий додаток, який може містити інформацію про інші погляди або рекомендації і може буди доданий до звіту після підписання звіту головою комітету.

У звітах можна порушувати питання, пов’язані з робочими справами комітету. Наприклад, можна запитати про надання дозволу на здійснення відрядження, або ж надати рекомендацію перенести термін подання остаточного звіту, який був визначений Палатою. Коли законодавчий комітет завершує вивчення запропонованого законопроекту, він повинен включити у звіт цей законопроект (без або з змінами та доповненнями). Постійний комітет, який вивчає розрахунки, може подати стислий звіт, в якому звичайно міститься лише заява, що комітет перевірив наведені розрахунки та схвалив їх, скорегував або не схвалив. І нарешті комітет, який закінчує розслідування, зазвичай подає детальний звіт, який містить висновки та рекомендації комітету.

Діючі накази дозволяють парламентським комітетам вимагати від Уряду подання детальної відповіді на їх звіти не пізніше 150 календарних днів після подання звіту.

14.(k) Погодження

Інколи комітети дають доручення своїм головам намагатися досягти погодження своїх звітів Палатою (звичайно це буває у випадках звітів, які стосуються питань роботи комітету). Однак будь-який член Палати може включити відповідне подання до звіту комітету. Повідомлення про таке подання повинно бути подано у письмовому вигляді за 48 годин до розгляду цього подання Палатою під час робочих слухань. (Подання щодо погодження звітів комітетів, які відповідають за підготовку та подання законопроектів, обговорюються в Главі 11.)