Закон України : Про права пацієнтів в Україні

 

  Модуль 5
«Законодавча підтримка охорони громадського здоров’я в Україні»


Проект
Шевчук С.В.(НДП)

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про права пацієнтів в Україні

РОЗДІЛ II СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

Усвідомлюючи можливість виникнення практичних, етичних і юридичних труднощів, лікарі зобов’язані діяти, як велить сумління, і завжди в інтересах свого пацієнта.

Стаття 5 Права пацієнтів

Даний Закон встановлює такі права пацієнтів в Україні:

— право на рівний і справедливий доступ до медичної допомоги;

— право на безпеку і якість медичної допомоги;

— право на фізичну та психічну цілісність і недоторканність;

— право на одержання медичної інформації, що стосується особисто пацієнта;

— право висловлювати згоду, що грунтується на повній медичній інформації;

— право на вибір і відмову від медичного втручання;

— право на конфіденційність;

— право на недоторканність особистого життя пацієнта та спілкування;

— право на дотримання норм медичної етики стосовно пацієнта;

— право на відшкодування збитків для здоров’я заподіяних при наданні медичної допомоги;

— право на подання скарги і захист своїх прав.

Стаття 6 Право на доступ до медичної допомоги

Медичні послуги повинні плануватися й організовуватися у такий спосіб, який би забезпечував пацієнтам рівний доступ до них, тобто незалежно від таких відмінностей, як раса, мова, релігія, стать, політичні чи філософські погляди, соціальний чи економічний стан, вік, ознаки генетичної спадковості.

Будь-яка відмова лікувальної установи або медичного працівника без законних підстав, передбачених правовими актами, у наданні пацієнтам медичної допомоги є неприпустимою і розглядається як дискримінація.

В усіх випадках, коли обставини надання медичної допомоги потребують від лікаря здійснити вибір пацієнта, обумовлений черговістю її надання, такий вибір має бути зроблено без дискримінації, справедливим чином і обгрунтовано тільки медичними критеріями. Пацієнта можна залишити очікувати медичну допомогу тільки тоді, коли цього не можна уникнути, і на якнайкоротший час.

Стаття 7 Право на якісну і безпечну медичну допомогу

Пацієнти мають право на якісну медичну допомогу, що відповідає як сучасним технологічним стандартам, так і принципам людяності у стосунках між пацієнтом і надавачем медичних послуг.

Кожному пацієнту при будь-якому медичному втручанні має бути гарантовано якість і безпеку наданої медичної допомоги з метою задоволення потреб, обумовлених його станом, і недопущення невиправданого ризику для життя і здоров’я.

Держава забезпечує якість і безпеку медичної допомоги пацієнтам через відповідну систему сертифікації, ліцензування, акредитації і стандартизації, а також належну підготовку і перепідготовку медичного і фармацевтичного персоналу на підставі існуючих державних стандартів навчання і здійснює контрольні функції за будь-якою медичною практикою.

При наданні медичної допомоги пацієнтам слід використовувати методики, медикаменти, устаткування і засоби медичного призначення, розроблені, виготовлені чи придбані згідно із встановленими правилами і державними стандартами.

Будь-яке медичне втручання має здійснюватися з дотриманням відповідних санітарних норм.

Відповідальність за дотримання безпеки медичної діяльності стосовно здоров’я і життя пацієнтів у закладах охорони здоров’я несе адміністрація цих установ або приватно лікуючий медичний працівник за місцем здійснення своєї практики.

Cтаття 8 Право на дотримання фізичної і психічної недоторканності і цілісності при медичному втручанні

Право на дотримання фізичної і психічної недоторканності і цілісності організму пацієнта є обов’язковою умовою надання йому медичної допомоги і не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачено чинним законодавством України. Це право може бути обмежене чи порушене тільки для порятунку життя пацієнта.

Рішення про медичне втручання, здатне спричинити погіршення фізичного чи психічного стану здоров’я пацієнта, з метою порятунку його життя чи лікування, спираючись на положення статей 7 і 8 цього Закону, пацієнт, у разі своєї дієздатності, приймає сам на основі повної інформації, наданої лікуючим лікарем, про що робиться запис у медичній документації пацієнта. Рішення про необхідність такого втручання, у разі недієздатності пацієнта, ухвалює консиліум лікарів, а в екстрених випадках, якщо неможливо зібрати консиліум, — лікуючий (черговий) лікар, про що також робиться запис у медичній документації пацієнта.

У процесі надання хірургічної допомоги пацієнтові не допускається вилучення будь-яких протезів, органів, тканин і середовищ організму, включаючи тканини і середовища, що відриваються в процесі пологів, і абортивний матеріал, на будь-які інші цілі, крім нормалізації стану здоров’я пацієнта.

Стаття 9 Право пацієнтів на одержання інформації

Кожен пацієнт при зверненні по медичну допомогу мусить бути поінформований про свої права як пацієнта.

При зверненні в лікувально-профілактичну установу пацієнт має право на одержання інформації про медичні послуги, що надаються в ній, порядок та умови їхнього надання, про освіту, кваліфікацію і компетенцію лікуючого лікаря і медичного персоналу, які стосуються до процесу його лікування.

Лікуючий лікар зобов’язаний надати пацієнтові інформацію про стан його здоров’я, мету та переваги запропонованих досліджень і лікувальних заходів, альтернативні методи лікування, прогноз можливого розвитку захворювання, ризики для життя і здоров’я.

Інформація про стан здоров’я пацієнта повинна надаватися зрозумілою пацієнтові мовою та у доступній формі, без використання незвичних для нього термінів.

Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби й іншими документами, що можуть бути необхідними йому для подальшого лікування.

Пацієнт має право звернутися до «іншої медичної думки», тобто за консультацією до інших спеціалістів, з цією метою він може одержувати дані з історії своєї хвороби.

Пацієнт має право вимагати корекції, заповнення, уточнення або виключення даних особистого і медичного характеру, якщо вони є неточними або не стосуються до обгрунтування діагнозу і проведення лікування.

Інформація може бути прихованою від пацієнта лише у тих випадках, коли є вагомі підстави вважати, що вона може завдати шкоди його здоров’ю. У цьому разі інформація надається членам родини чи законному представникові пацієнта з урахуванням особистих інтересів останнього. У такий же спосіб лікар діє, якщо пацієнт перебуває у несвідомому чи недієздатному стані. Неповнолітньому пацієнтові у віці від 15 до 18 років також повинна бути надана необхідна інформація, як і його законним представникам.

При виписці з лікувально-профілактичного закладу пацієнт має право отримати витяг з історії хвороби із зазначенням діагнозу і обсягу проведеного лікування.

Стаття 10 Право на інформовану згоду

Обов’язковою попередньою умовою будь-якого медичного втручання є згода на це дієздатного пацієнта, отримана на основі наданої йому повної та об’єктивної інформації про таке втручання.

Згоду або незгоду на медичне втручання пацієнт повідомляє лікуючому лікареві або адміністрації установи охорони здоров’я.

Якщо пацієнтами є обмежено дієздатні особи, то при одержанні згоди їхніх законних представників на медичне втручання повинна також враховуватися думка самих пацієнтів, яких необхідно залучати до процесу ухвалення рішення у той спосіб, у який вони на це здатні, і як дозволяють обставини.

Згода пацієнта на медичне втручання може бути висловлена усно, письмово або іншим способом. У всіх випадках, коли невиконання медичного втручання може призвести до важких наслідків для пацієнта, відмова, надана йому або його законним представникам, повинна бути викладена тільки в письмовій формі за підписом пацієнта або його законного представника.

Згода пацієнта необхідна в усіх випадках консервації і використання будь-яких компонентів людського тіла, у т.ч. з метою діагностики чи лікування.

У разі коли лікар вважає, що медичне втручання необхідне для порятунку життя пацієнта або поліпшить стан його здоров’я, а сам пацієнт не в змозі вирішити це і його законний представник не ухвалює рішення про проведення медичного втручання або є відсутнім, лікар таке втручання робить.

Розв’язання суперечностей після виконання такого медичного втручання проводиться в судовому порядку відповідно до законодавства.

Інформована згода пацієнта є обов’язковою умовою його участі в процесі клінічного навчання, медичних і наукових експериментів. Усі протоколи слід піддавати відповідній етичній експертизі. Медичні і наукові експерименти не можуть бути проведені на пацієнтах, які самі не в змозі висловити згоду й у них відсутній законний представник, а також на особах, які перебувають у місцях позбавлення волі.

Стаття 11 Право на вибір та відмову від медичного втручання

Пацієнт має право здійснювати самостійний та усвідомлений вибір у процесі діагностики, лікування, навчання, наукових і медичних експериментів на основі самовизначення.

Пацієнт має право на вибір лікуючого лікаря, а також будь-якого іншого медичного працівника чи лікувально-профілактичної установи, за умови, якщо вони в змозі забезпечити йому відповідну медичну допомогу.

Якщо за медичними показаннями є доцільним переведення пацієнта в інший лікувально-діагностичний заклад або виписати його додому, то пацієнт має право знати причини такого переведення або виписки. Необхідною умовою переведення є згода іншого закладу прийняти хворого. Якщо після виписки необхідно продовжити лікування або догляд за місцем проживання, то перед випискою необхідно пересвідчитися в тому, що відповідне лікування або догляд буде реально здійснено.

Пацієнт має право вибору запропонованих йому методів лікування, діагностики і профілактики на основі повної та об’єктивної інформації, яку йому зобов’язаний надати лікуючий лікар чи медичний працівник, котрий має відношення до його лікування.

Пацієнт може вимагати переведення в іншу установу охорони здоров’я, що повинно бути здійснене відповідно до діючого порядку, визначеного законодавством, і якщо ця установа має можливість забезпечити потрібне лікування.

Пацієнт має право на заміну лікуючого лікаря, а також будь-якого іншого медичного працівника, причетного до його лікування, за умови, якщо його вимоги обґрунтовані.

Кожен пацієнт має право на повну чи часткову відмову від пропонованої медичної допомоги за умови, якщо йому докладно було роз’яснено наслідки цього рішення.

Відмова від медичного втручання повинна бути добровільною, оформлятися письмово і завірятися підписом пацієнта після одержання ним повної інформації про необхідність запропонованого лікування і можливих наслідків прийнятого ним рішення і долучатися до медичної документації пацієнта.

Пацієнт має право залишити установу охорони здоров’я в будь-який час, навіть якщо його лікар буде вважати продовження лікування необхідним. Водночас пацієнтові це може бути заборонено, якщо його стан здоров’я може наразити на небезпеку чи завдати шкоди здоров’ю інших осіб.

У випадках недієздатності пацієнта відмову від пропонованої медичної допомоги може висловити його законний представник.

Якщо законний представник неповнолітнього чи визнаного недієздатним пацієнта відмовляється від медичного втручання стосовно до пацієнта, яке не має екстреного характеру, проте необхідне для збереження здоров’я пацієнта, рішення про таке втручання приймає суд за поданням адміністрації установи охорони здоров’я, у якій пацієнтові було рекомендовано зазначене медичне втручання.

Реалізацію права на повну або часткову відмову від пропонованої медичної допомоги може бути обмежено у випадках, передбачених чинним законодавством України, з метою захисту здоров’я, прав і законних інтересів як самого пацієнта, так і інших осіб.

Пацієнт має право на повну чи часткову відмову від надання інформації щодо свого здоров’я, якщо він висловить таке побажання, призначити у встановленому законом порядку представника для інформування його від свого імені, крім випадків, коли лікар вважає, що пацієнт повинен знати про суть свого захворювання, а також якщо він може наразити на небезпеку здоров’я інших осіб.

Кожен пацієнт має право на відмову від участі в біомедичних дослідженнях, навіть якщо вони поєднані з наданням йому медичної допомоги. Така відмова пацієнта не може бути причиною обмеження його в правах і не повинна бути причиною дискримінації стосовно нього.

Стаття 12 Право на конфіденційність

Усі медичні дані про стан здоров’я пацієнта, діагноз, прогноз і лікування, так само як і будь-яка інша інформація персонального характеру, є конфіденційними і не можуть бути розкриті для третіх осіб навіть після його смерті.

Конфіденційна інформація може бути розкрита тільки тоді, коли на це є персональна згода пацієнта чи у випадках, передбачених законом. Лікувальна установа саме так, як і медичні працівники, несе відповідальність за збереження і нерозголошення інформації про стан здоров’я пацієнта, включаючи дані про його особисте життя, що стали відомі в процесі надання медичної допомоги, а також інформацію, яка міститься в письмових документах, архівах і комп’ютерних базах даних, у т.ч. інформацію про особисте майно пацієнта.

Пацієнт може зробити заяву про осіб, яких не слід інформувати про його стан здоров’я. Ступінь захисту інформації повинен бути адекватним формі затаювання даних. Якщо згідно з чинним законодавством медичний заклад надає конфіденційну інформацію третій стороні, пацієнт має право вчасно про це довідатись. Компоненти людського тіла, з яких можна отримати ідентифікаційну інформацію, також повинні зберігатися з дотриманням вимог захисту.

Стаття 13 Право на недоторканність особистого життя пацієнтів та на спілкування

Пацієнти мають право на особисте життя й особисте майно, а також на їхню недоторканність у стінах лікувальної установи в рамках установлених цим закладом правил внутрішнього розпорядку, складених відповідно до чинного законодавства і на підставі принципу поваги до особистості пацієнта та його гідності. Під час перебування в установі охорони здоров’я пацієнти мають право: використувати підтримку родини і друзів, приймати їх у визначеному в лікарні місці, зустрічатися з адвокатом, запрошувати нотаріуса для здійснення угод від свого імені. Якщо стан здоров’я дорослого пацієнта чи дитини цього вимагає, будь-яка особа на вибір пацієнта чи батьки дитини мають право постійно перебувати біля хворого. Так само мати має право на постійне перебування біля її новонародженої дитини.

Пацієнт має право на духовну і пастирську допомогу, зустрічатися зі священнослужителем наодинці, і мати умови для відправи релігійних обрядів, якщо це не порушує внутрішнього розпорядку установи охорони здоров’я, у тому числі в окремому приміщенні. Якщо пацієнт не досягнув 18 років, він має право продовжувати навчання, перерване хворобою, за програмами загальноосвітньої школи. Пацієнту належить право мати і придбати за свій рахунок предмети особистої гігієни, користуватися власним одягом, одержувати і відправляти за свій рахунок кореспонденцію, речові і грошові перекази, користуватися за свій рахунок телефоном, подавати скарги і заяви в порядку, встановленому законодавством України.

Вторгнення в особисте чи сімейне життя пацієнта не допускається без його згоди і за умови, що це необхідно для діагностики, лікування чи медичного догляду.

У разі порушення норм даної статті пацієнт має право звернутися в судові чи адміністративні органи для захисту своїх порушених прав.

Стаття 14 Право пацієнта на дотримання норм медичної етики лікувальній практиці, у т.ч. з використанням досягнень біомедицини

Медичні працівники мають етичний обов’язок і професійні зобов’язання діяти в інтересах пацієнта у будь-який час. Інтереси та благополуччя окремої людини домінують над інтересами суспільства або науки.

Діяльність медичного персоналу будь-якої установи охорони здоров’я в процесі надання медичної допомоги пацієнтам повинна грунтуватися на дотриманні норм медичної етики, що включають у себе:

— поважне і гуманне ставлення медичного й обслуговуючого персоналу;

— полегшення фізичних і моральних страждань, включаючи знеболення, пов’язаних із захворюванням чи медичним втручанням відповідно до наявних наукових знань;

— індивідуальний підхід до пацієнта в процесі надання медичної допомоги;

— дотримання лікарської таємниці;

— гуманне ставлення у термінальній стадії невиліковного захворювання.

Пацієнт має право прийняти або відхилити духовну і моральну підтримку, включаючи допомогу духовної особи відповідної конфесії. Хворий, що помирає, має право на гуманне поводження і на гідну смерть. Евтаназія (акт навмисного переривання життя пацієнта) або прискорення його смерті не може бути виконана медичним працівником навіть на прохання самого пацієнта або його близьких родичів. Допомога лікаря при самовбивстві, подібна до евтаназії, навіть безнадійно хворого, є неетичною.

Дотримання даних норм забезпечується медичним персоналом і керівництвом установ охорони здоров’я усіх форм власності, що надають медичну допомогу пацієнтам.

Втручання з метою модифікації геному людини може здійснюватися лише з профілактичною, діагностичною або терапевтичною метою і лише за умови, що воно не спрямоване на зміну геному нащадків. Створення ембріонів людини для дослідницьких цілей, а також клонування людини забороняється. Неприпустимим є використання допоміжних медичних технологій для вибору статі дитини, яка має народитися, за винятком випадків, коли це робиться задля уникнення серйозних спадкових захворювань, що пов’язані зі статтю.

Етичним має бути ставлення і до тіла померлого. У разі відсутності родичів, інших законних представників померлого допускається використання органів і тканин тіла покійного з навчальною чи науковою метою за умов дотримання права на повагу до тіла померлого й у порядку, передбаченому законодавством України.

Не допускається експорт та імпорт трупів і трупного матеріалу на комерційній чи іншій основі, крім випадків з наступним похованням.

Стаття 15 Право на подання скарги

Кожен пацієнт має право оскаржити в судовому чи адміністративному порядку дії будь-якого медичного працівника щодо порушення його соціальних або індивідуальних прав, якщо він вважає, що вони завдали йому моральної чи матеріальної шкоди. Оскарження має відбуватися відповідно до вимог діючого законодавства України.

Адміністративний порядок оскарження передбачає подачу письмової скарги вищому за підпорядкуванням медичному працівникові або органові охорони здоров’я.

Письмова скарга подається і її належить розглянути відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», інших нормативних актів.

Оскарження в судовому порядку передбачає встановлений цивільним законодавством механізм звернення до суду або зі скаргою на дії посадової особи, або з позовом про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної пацієнтові медичним працівником.

Захист прав пацієнта в судовому або адміністративному порядку здійснюється відповідно до загальних правил Цивільного кодексу, Цивільно- процесуального кодексу України й інших нормативних актів України.

У випадку порушення прав пацієнта в галузі охорони здоров’я внаслідок недобросовісного виконання медичними або фармацевтичними працівниками своїх професійних обов’язків, що спричинило пошкодження здоров’я громадянина або його смерть, відшкодування здійснюється винними особами в обсязі, визначеному законодавством України.

Стаття 16 Права розумово відсталих осіб

Розумово відстала особа, по можливості, повинна мати ті ж права, що і інші громадяни, зокрема право на медичне обслуговування і лікування, а також на навчання і відновлення працездатності, що дасть змогу їй набувати практики належної соціальної адаптації.

У тих випадках, коли це можливо, розумово відстала особа повинна проживати в колі своєї сім’ї або з опікунами і брати участь у різних формах життя суспільства. При потребі утримання такої людини у спеціалізованому закладі слід прагнути, щоб нове середовище і умови проживання якнайменше відрізнялися від умов звичайного способу життя.

Розумово відстала особа має право на захист від експлуатації, завдання шкоди здоров’ю і принизливого ставлення. У випадку судового процесу, зумовленого подібними діями, вона має право на належне дотримання законності, що враховує ступінь її розумового розвитку.

Стаття 17 Обмеження прав пацієнта

У процесі надання медичної допомоги права пацієнта можуть бути піддані тільки таким обмеженням, що не суперечать основним принципам прав людини і відповідають чинному законодавству.

Права і свободи пацієнта можуть бути обмежені тільки при потребі надання йому термінової медичної допомоги, коли це є єдиним шляхом порятунку його життя, а також збереження здоров’я інших осіб чи пацієнтів. Обмеження прав, однак, не повинно принижувати людської гідності чи мати характер покарання.

Обмеження прав пацієнтів на давання згоди на медичне втручання, на відмову від лікування, на вибір і самовизначення, що допускає примусову госпіталізацію і лікування, можливе тільки на підставі рішення суду відповідно до чинного законодавства України за наявності у пацієнта захворювань, небезпечних для здоров’я оточуючих.

Проведення визначених методів лікування, діагностики і профілактики захворювання, травми чи отруєння може потребувати обмеження прав і свобод пацієнта, що обумовлено прагненням до досягнення максимальної користі для здоров’я пацієнта.

Кожне таке обмеження прав пацієнта слід обгрунтовувати методикою проведеного стосовно нього лікування і може включати обмеження рухливості, спілкування, дієти, режиму, встановленого в установі охорони здоров’я, де проводиться відповідне лікування, та інші обмеження, про що пацієнт має бути поінформований.

У разі недієздатності або обмеженої дієздатності пацієнта необхідність обмеження його прав при проведенні встановленої стосовно нього методики лікування має бути роз’яснена його представнику.

« 1 » 2 « 3 »